Не як знахабнілий давньогрецький колос
Що двома ногами вперся об різні береги
Ось, в омитій водами, брамі заходу сонця
Могутня жінка тримає факел, світло якого
Упіймана блискавка, а її ім’я –
Матір вигнанців. З її рук-маяків
Ллється світло на увесь світ, її лагідні очі охоплюють
повітряний міст над двома частинами міста
«Залиште свої землі, вашу пихатість!» – голосить вона
мовчазними вустами: «Прийдіть до мене втомлені,
погороджувані та гнані, дихайте на повні груди,
Відмовтеся від бруду ваших жалюгідних берегів
Відпустіть цих бездомних, яких колошматили бурі
Яким я присвічую перед золотими дверми!»
